СПІВПРАЦЯ З БАТЬКАМИ ЯК УМОВА ПОСИЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ВПЛИВУ НА УЧНЯ ПРИ ФОРМУВАННІ МОТИВАЦІЇ ДО НАВЧАННЯ
Ще здавна питання про взаємовідносини батьків і дітей було каменем спотикання, але сьогодні у нашому суспільстві з моральною кризою потрібно наголосити на надзвичайно важливій ролі сім’ї у вихованні майбутніх громадян України. Відсоток неповних сімей, в яких виховуються неповнолітні діти, в Україні настільки високий, що може сприйматися як порушення природного середовища розвитку і виховання покоління, що підростає: 27,5% сімей, де є діти у віці до 18 років – це неповні сім’ї (http://www.demoscope.ru). Статистика свідчить, що в Україні дитина не є стримуючим фактором при розлучені – до 50% розлучень припадає на сім’ї з дітьми (http://society.lb.ua). Крім того, аналіз ситуації також дає право точно сказати, що відбувається «омолодження» злочинності неповнолітніх: значно зросла кримінальна активність 14 – 15-річних підлітків. За даними статистики 16 – 17-річними кояться 62% всіх злочинів (http://glavnoe.ua).
В наш час батьки дуже мало уваги приділяють своїм дітям. Деякі з них працюють на декількох роботах, деякі взагалі працюють за кордоном. Та є ще така категорія батьків, які вважають, що їх дитину повинні виховувати в школі, в інституті, в армії і так далі.
Дійсно, молодь зараз найбільшу частину свого життя проводить у навчальну закладі. Але вплив педагога не зможе зрівнятися з тим впливом, який мають на дитину її батьки. Вивчаючи спадок наших славетних педагогів, що стояли у зародку гуманістичних традицій педагогіки П.П.Блонського, А.В.Луначарського, С.Т.Шацького, приходимо до висновку, що виховний феномен сім’ї, як і саму сім’ю, нічим замінити не можна. Найкраща батьківська спадщина – це гарні діти. В основу української сімейної педагогіки, спираючись на досвід А.С.Макаренка, О.В.Сухомлинського, закладено прагнення зробити дитину щасливою. Про це має пам’ятати кожний, кого називають батьком, матір’ю, вчителем, вихователем. Виховання дітей – не лише особиста справа батьків, а їх громадянський обов’язок. Педагогічна культура батьків – запорука успішного виховання дітей та молоді.
Отже, зрозуміло, що моделі виховання «батьки – діти», «вчителі – діти» не є досконалими; найбільш позитивний результат можливий лише за використання моделі «педагог батьки дитина педагог».
Якими ж методами роботи можна змусити працювати цю модель?
Індивідуальні консультації, загальні батьківські збори, класні батьківські збори, батьківські читання, батьківські вечори, батьківський тренінг, батьківські ринги. Успішне виховання дітей, мікроклімат в колективі і сім’ї, як свідчать дослідження, покращуються при використанні, вище згаданої моделі.
Зараз дуже багато педагогів працюють над цією проблемою, але наголос робиться на підвищенні рівня знань учнів, а не на рівні їх духовності. В гонитві за досягненнями в навчанні, ми забуваємо про душу учня.
З учнями, схильними до девіантної поведінки з неблагополучних сімей, нажаль, вчителі працювати не бажають, вони їх передають з більш престижного закладу в менш престижний як вимпел. А за особистою справою такого «невигідного» учня стоїть доля людини, такий стан речей не повинен стати нормою. До кожного учня можливо знайти підхід – це обов’язок кожного педагога. Як писав В.Бєлінський, – «Немає настільки поганої людини, яку б добре виховання не зробило кращою».
Ми забуваємо, що учні – це дзеркальне відображення своїх батьків, і в першу чергу роботу потрібно вести з батьками. Для цього потрібно регулярно проводити просвітницьку роботу серед батьків, що може допомогти їм налагодити відносини з дітьми. Дуже прикро, що більшість педагогічних працівників сучасних навчальних закладів нехтують досвідом наших прогресивних українських колег С.В.Бєлуга, С.А.Гавриш, М.О.Остапчук, Є.А.Лєнського.
Бути справжнім другом своїй дитині – це щоденна праця, і педагог повинен навчити цьому батьків. Так може, дивлячись на це, слід щось робити, щоб врятувати наше з вами майбутнє.